<<

            Поезiя українською мовою

                               
***

Пiдпис до збiрки європейської поезiї XIX сторiччя
"Передчуття", подарованної друговi.

Помалу цi вiршi читай:
Квапливiсть не влучує в цiль;
Немов до джерел припадай,
Утоми збавляючи бiль.

Хай осуд до них не торкнеться,
Бо всi вони дiти буття.
Поетом буття пiзнається
Душею – це передчуття.

27 червня 1980 р.


***

Дума про засклений балкон.
(У стилi Т. Г. Шевченка).

Балкон склоокий коло хати,
Вiтри за вiкнами гудуть...
Вiдкриєш дверi iз кiмнати,
Ввiйдеш в прозорi тi палати –
Плюєш на дощ i бурi лють.

I день iде, i нiч iде.
I, голову схопивши в руки,
Дивуєшся: "А грошi де?"
Еге, згадав:
Борги вiддав…
Усе з оцiй чарiвнiй штуки,
Що майстер тут скапарив нам
Iз скла та металевих рам.

Така та доля безталанна:
Не все iде, як з неба манна,
А кине щось... Ото нам втiха!
А слiдом вже ступає лихо…

7 лютого 1993 р.


***

Бiля дверей музею Т. Г. Шевченка.

"Садок вишневий коло хати,
Хрущi над вишнями гудуть..."
Сюди з любов'ю люди йдуть
Поета пам'ять шанувати.
Завжди вас тут привiтно ждуть.

В цiм храмi, освяченим ладом
Присутнiм мов зараз Тарасом,
Кiмнати живуть своїм часом.
Заходьте, щоб добрим зарядом
Вплiтати любовi прикраси.

Липень, грудень 2012 р.


***

Думи у кiмнатi поета.

Чи здатна рiч крiзь часу стратосферу
Донести вiдблиск вiчної душi?
Так, речi цi - вiд дотикiв озера,
Куди текли i думи, i вiршi.

Немов зустрiлися незримо,
Та ще й по рiзний бiк буття.
Але невидиме очима
Крiзь рiч цю увiйде в передчуття.

Липень 2012 р.


***

Котики.

В очах i злагода, i спокiй,
Довiра безоглядна до людей.
I щирiсть ласки ясноокiй
Дарує всесвiт нам крiзь погляд цей.

Липень 2012 р.


***

На Спiвочому полi у Києвi.

Приємно сiсти хлiба з'їсти,
Промовить слово на природi,
Ковтнуть повiтря кусень чистий,
Та й кулiша ще при нагодi.

Важливо мудрiсть добру мати,
Щоб предкiв славних у народi
I волю їх не забувати;
Та ще й спiвати при нагодi.

Липень 2012 р.


***

Криниця.

Вода принесла до криницi
Ту силу, що зiбрала на глибинах,
Немов молитви до каплицi,
Щоб освятити свiжiстю гостинно.

Свята турбота в тiй водицi -
Зникає спека в нiй та хуртовина.
Проста конструкцiя криницi,
Та все ж мiсток це вiд природи до людини.

1 серпня 2012 р.


***

Вечiр музики й поезiї в музеї П. Г. Тичини.

О, як змогли ви поєднати
Ходи i музики i слова,
Як вiтру подихiв чудових,
Де разом Бродського прозрiння
I Моцарта мелодii промiння,
I Бах, i Колодуб, i Сарасате
В чуттi єдиноi родини,
Таким природним для Тичини!

17 листопада 2012 р.


***

Злиття.

Пiзнайте цiлющу природу злиття
Iз вiтром, iз полем, iз хвилями.
Усе обiймає людське вiдчуття
З любов'ю i духу зусиллями.

I в мить, коли серця i моря чуттям
Спорiднена кожна вiбрацiя,
Панує в душi та й на втiху свiтам
Довершена в мудростi грацiя.

29 листопада 2012 р.


***

Мудрiсть i доброта.

“Хлiб свiй пускай по водi”,--
Мудрий звертався до нас.
“Свiтом пiде,- а тодi
Вернеться хлiб у свiй час.”

Ви не питаєте: “Де?”,
Байдуже Вам i коли;
Краще, нiж з неба впаде,
Вам, що це Ви вiддали.

5 грудня 2012 р.


***

Храм збудований Анною.

Любов знайде усюди друзiв.
У пам’ятi живе з прадавна
Дружина короля французiв
Шляхетна Анна Ярославна.

Хоча i службу правлять рiзну,
Iшов вiд Бога чин пошани,
Коли ченцi абатства тризну
Служили вдячно в пам'ять Анни.

6 грудня 2012 р.


***

Наука Сковороди.

Чи почнемо коли ми дякувати Богу?
Чи так у скаргах та ридаючих жалях
Пiдняти голову не матимемо змогу,
Бо погляд сумно на суєтному застряг.

Суєтне це вiд себе нас не вiдпускає:
То те не йде, то насувається бiда...
Нестримний цей потiк; вiн вiчно допiкає.
I радiсть десь подiлася, як крiзь пiсок вода.

"З якої ж втiхи нам ще дякувати Богу,
Якщо любов Його не бачимо нiде?.."
Любов Його вiдчути кожен має змогу,
Коли з жалю свiй погляд вгору пiдведе.

Коли ми зважимось зiйти з скорботи льоху,
Подяку i любов до Бога пiднести;
Тодi вже i бiда змарнується потроху,
Бо свiт побачимо ще краще з висоти.

Побачимо усе, народжуючись знову.
Казав Сковорода, коли бiда гула в лице:
“Любов будує i дає основу“-
На тiм стояв. I нам би вмiти це.

8 грудня 2012 р.


***

Святе слово апостола Андрiя.

Побачивши як гори височать,
Яка рiка велична та буремна,
Що тут засяє Божа благодать,
Святий Андрiй прорiк колись натхненно.

Це слово тим, кого ще не було,
Тодi його лиш учнiв полонило...
Пройшли вiки – це слово проросло,
На людях та у храмах забринiло.

Отак i слово майстра проросте,
Хоч скрiзь бур'ян у сiростi буяє;
Знайти лише потрiбно слово те –
Воно все зробить, бо вiд Бога сяє.

11 грудня 2012 р.


***

Рудий кiт на бiлому снiгу.

Що є зима? Примара iз примар;
На вигляд квола, безнадiйно бiла.
Я ж кiт рудий, гарячий кiт як жар;
В менi вогню вирує хижа сила.
Я бачу вухами, i чую я очами;
Не втратить око бiлку та птахiв полiт.
Я тут важливими займаюся речами,
Бо я мисливець є, рудий та справжнiй кiт.

18 грудня 2012 р.


***

Екскурсія-моновистава в Музеї П. Г. Тичини.

Зайшли ми з двадцять першого сторiччя
До генiя поета, як у храм,
Побачили ми в сповiдях обличчя,
Почувся крок i гомiн вiку нам.

Якесь пiдгрунтя часове просiло
Пiд струм думок i спогадiв тепла...
I опинились ми знiяковiло
В кiмнатi, як родина, у стола.

Хазяїн нам зрадiвши у тiм часi,
Хотiв щось пiдказати – та дарма:
Актор прожив його в своєї iпостасi,
Хазяйка звично знала все сама.

I певно боячись, що ми втрачаєм,
Зв’язок з сьогоднi i забули час,
Хазяйка нас вiдпоювала чаєм
Та частувала ласощами нас…

У небесах срiблястих, голубиних
Десь посмiхався сонячно поет,
Потiк акордiв зрiв в душi неспинних,
А на столi лежав його кларнет.

22 грудня 2012 р.


***

Синестезiя пiд сонцем.

Заграло море сопiлковi витинанки
Рожевим присмаком в мiнорi хвильовим,
Свої блискучi розiклало вишиванки
На тлi мiнливому у хорi свiтловим;

Зтомилось сонцем, вiдпалалось у багаттi
Пiд жовтий тиск фанфар небесних мiдних сурм;
На хвилях променi лягли, як на розп'яттi,
У реквiєм, в блакить… лаштуючись на штурм.

27 грудня 2012 р.


***

Долина змiй.

У тiй наївнiй щирiй чистотi,
Що йде з дитинства поруч з мрiями,
I є спасiння наше в шурхотi,
В яку штовхають нас iз змiями:

Iз змiями жалю, повзучих скрут,
I правди, що у кривду потягнулася,
I тимчасових хитрощiв отрут,
Та хвилювань змiї, що десь метнулася.

Крiзь цю долину йде усе життя,
Де спокiй часто ми втрачаємо;
Довести ж можемо ми будь-що до пуття,
Коли цих змiїв менше помiчаємо.

1 ciчня 2013 р.


***

Мармурове море бiля Константинополя.

Пливе над мiстом сяйво вечорове;
Синiє темно море Мармурове
У густотi важкiй розчинених вiкiв.

Сумне бере собi – а залишає мiсту
Бестiлесне, щоб одягнувшись в пiсню чисту
На ранок, мов дитя, воно з'явилось без грiхiв.

2 ciчня 2013 р.


***

Побажання музею.

Хай будуть плiднi починання,
В родючий грунт зерно летить,--
I поле мудростi й навчання
Врожай рясний зазолотить!

10 сiчня 2013 р.


***

До логотипу музея.

Важливе передав вам янгол,
А ви додали до святого зiлля
I звабне вибухове танго,
I загадковiсть вiчного Трипiлля.

Малюнок символом спасiння
З середини як космос сяє.
Щоб не згасило землю збайдужiння,
Цей смолоскип бузково запалає.

11 сiчня 2013 р.


***

Кiмната-книгоград П. Г. Тичини.

Премудрiсть хвилями лiтає
Мiж шафами, де сила книг стоїть,
У велич думка розквiтає
Пiд полiфонiю столiть.

Вiн тут в компанiї уявнiй,
В кiмнатi духа вiдкриттiв,
Плекав слова, що автор давнiй
Йому по дружбi шепотiв.

15 сiчня 2013 р.


***

Вибiр Бога.

Вiн мiг би богом залишитись
На цiй землi без хрестних мук,
Та мармуровим блиском вкритись,
Як мертвий iдол, вбитий звук.

Але Творець Любовi впертий
Робив цей вибiр задля нас:
Вмирає, коли треба вмерти,--
Тому живий Вiн повсякчас.

18 сiчня 2013 р.


***

Iсторiя зимового божевiлля.

Здавалось, що зимiло всюди
Та тисло холодом важким,
Одсоння бiле покотили люди
По вулицях вiд холоду крихким.

Гелiкоптерили снiжинки безпорадно,
Та невгамовним був злий диригент.
Вiн безлiмiтив, i спогорда можновладно
Не помiчав, що там трощилось вщент,-

Летiло, падало, ламалось,-
Вiн будував свiй пустотонний свiт.
I вмерло щось, а щось не розквiтчалось...
Та раптом лють окрижила свiй злiт,

Сама себе затисла в безволiння,
Та вiдiйшло одсоння вiд людей;
I почалось якесь нове творiння
В промiннях несплюндрованних iдей.

Вони в свiй час бризнопроникливо неспинно
Влетiли пружно, завеснiв усiх;
I розпрозорились сонцепромiнно
I мудрiсть свiтла, i веселий смiх.

25 сiчня 2013 р.


***

Свiтле слово.

Розтанути не може слово –
Лиш тiльки вiдiйде до часу
Туди, де споглядає нас казково
У золотi свого iконостасу.

Коли ж нас кличе мить творiння
Цей свiт вiд бруду захистити,
Слова злiтають у зорiннi,
Щоб духом правди просвiтити,

Щоби не дати злу нас стерти,
Пророцтвом виправити волю
Та нiжним килимом простерти
Для нас з любов'ю шиту долю.

26 сiчня 2013 р.


***

Знову вiйна за красу, музеї та культуру.

Чи топчуть з примхи нiжнi квiти
Шляхетнi люди, навiть владарi?
А тут музей, – двигун просвiти, –
Не тiльки ж речi тут старi!

Тут генiй жив - це дар країнi!
Вiн все зробив, що Бог звелiв.
Тягнутися б за ним в святiм волiннi,
Вивчати й берегти вiд дурнiв та царiв…

Але й тепер невiгласи керують
Зi скелi, де не квiти – упирi,
I нам лупати цю скалу, бо пошматують;
Бо ми й тепер стiйкi каменярi.

2 лютого 2013 р.


***

6-а симфонiя П. I. Чайковського.

Тече рiка мелодiї сумної;
У хмарi втоми стиха мерехтять,
Лунають спогади журби земної
I раптом – як хурделиця летять.

А потiм знов одсоння нас вiдносить
На чисту та спокiйну течiю,
I лицар-дух лише спокою просить
Та пiсню ладу створює свою.

Симфонiя ця – звукiв вiтровiння
Та почуттiв розчинених фонтан.
Частина перша – це пора борiння,
Частина друга – фiлософський стан.

Частина третя – гра та зволiкання,
Що мають прогнозований кiнець;
Четверта – боротьба та сподiвання.
Усе без слiв нам розповiв митець.

Я почував себе помiж штормами
Рiки життя, що в вiчнiсть нас несе…
Якщо б митець розповiдав словами,
Чи змiг би вiн сказати нам усе?!

8 лютого 2013 р.


***

Шлях України.

Куди ж ти пiдеш, Україно?
Чи ти замреш на роздорiжжi
I лиш зiтхнеш, коли руїна
Тебе затисне в лапи хижi?

Тебе не раз iсторiя брутально
За нерiшучiсть згубним брудом мила.
Але ж вставала майже ритуально
Ти життєрадiсна та завжди мила.

Нiкому не повинна потурати
Коли i Схiд i Захiд вiдчиняють.
Шукай свiй шлях – це час шукати,
Бо з Богом правди не минають.

16 лютого 2013 р.


***

Наснився селу котик.

Зiйшло пухнасте марево
На свiтло до хатин;
Смачне поївши варево,
Спить котик без перин.

Село кришталить готика:
Метiль вже отгула;
I вирiс спокiй котика
До спокою села.

19 лютого 2013 р.


***

Чи порожнi тi обличчя?

“Краще грати перед порожнiми крiслами,
нiж перед порожнiми обличчями.”
Алек Гiннесс (британський актор).

Сказав актор, що краще, то зiграти,
Порожнi крiсла запросивши до розваг,
Анiж порожнiми обличчями збирати
Собi суддiв байдужих на аншлаг.

Авжеж, простiш iгнорувати,
Коли iгнорування йде потiк;
Складнiш чуттями, думкой лаштувати
Того, хто сам себе до пустоти прирiк.

А ти навчись з любов'ю споряджати
Не згаслих ще до правди, до краси;
Бо сенс є тiльки хворих лiкувати -
Так вчив Господь ще у старi часи.

Але й тепер хтось повсякчас знiмає
Врожай ворожих ставлень, неповаг,
Коли дiлити людство починає
На “адекватних” та не зовсiм – бiдолах.

Тодi дивуємось, чому цей свiт ворожий?
Та подiлили ж так його без каяття.
Чи певен ти, що знаєш витвiр божий?!
Ти сам зрядив у нiч своє життя.

Хтось там озветься: “Це блаженнi
Любовi вчать, бо вчать вони всьому…”
Менi ж блаженнi ближче нiж злиденнi,
Що йдуть вiд нелюбовi у пiтьму.

23 лютого 2013 р.


***

Дума про Тараса Шевченка.

Дощем та сонцем стиха гомонiли
Йому гаї, поля та небеса.
Тараса змалку нiжно полонили
Добро i правда, та буття краса.

Пiтьма i свiтло у життєвiм колi
Несли своє, та з рухом колеса
Летiли поруч янголами волi
Добро i правда, та буття краса.

Вiн залишив любов свою у спадок;
У думах клич – не просто словеса,
Щоб пiзнавав розгублений нащадок,
Що є добро i правда, та краса.

9 березня 2013 р.


***

Спорiдненiсть.

Спорiдненiсть, яка живе у кровi,
Не знає iнодi, хто ж справдi їй рiдня.
Єднання вищого шукай у словi –
Воно йде з першого освяченого дня.

Рiка одна – спорiдненiсть духовна,
Що сяє через слово у найглибшу суть.
Нехай тече у рiзнохвиллi мовна
Краса народу кожного в благословенну путь!

15 березня 2013 р.


***

Весна запiзнюється.

“Маємо те, що маємо.”
Леонiд Кравчук
(1-й президент незалежної України).

Весна не зрине анiяк
З обридлих пагорбiв зимових;
Терпець зiрвався у гуляк,
Ловцiв тепла з-пiд сяйв зiркових.

Але мiсцевим племенам
Не звичнi будь-якi жалоби,
Бо те, що маємо, те нам
Надовго мати до вподоби.

Йдемо неквапно хтозна-де
Ми вгору мовби примусово.
“Ось прийде хтось та поведе”,-
Зiтхаємо позачасово.

Минуле, шану – все панам
Сусiдським вперли на оздоби,
Бо те, що маємо, те нам
Не мати також до вподоби.

Собi ж плести за небокрай
Занадто вмiємо наруги;
Коли чекаємо на рай,
Товчем дурницi як папуги…

Весна ще зiйде, як у храм,
До нацiї, зцiляючи хвороби,
Бо те, що маємо, те нам
Недовго буде до вподоби.

22 березня 2013 р.


***

Боротьба по-українськи.

Є боротьба виснажлива та дика,
Що в нiкуди веде без вороття,
Як вулканiчна магма, що без лiку
Кидає зла та заздростi смiття.

Ця боротьба – в зажернiм полюваннi,
Де здобич (влада, грошi) шахраям;
I знову гине в самопожираннi
Країна мрiй на радiсть ворогам.

Вирує давня сила України
В змаганнi iнтересiв, без пуття;
Ця сила вiд руїни до руїни
Несе хаос та розпад у життя.

Нам зупинити магму вулканiчну
Давно вже треба, бо нам є куди
Вкладати силу нашу героїчну
Та й пересiчну – у земнi труди.

Диявол, звiсно, ворог не лiнивий,
Пiдступний – як вгнiздеться пiд ребро –
I мiг би бути наш народ щасливий,
Та все не йде вiд боротьби добро.

Але цей розпач вiчний епохальний
Вражає (тут вже зменьшений масштаб)
Душi непевнiй досвiд персональний:
Та ж боротьба за вартiстю кульбаб.

Емоцiї вирують невгамовно
I не дають знайти цей конструктив;
I тут диявол тiшиться невтомно
(Пiшов би вiн на пенсiю – спочив).

Але не пiде - це ж його робота;
А наше право – вибiр: бiс чи Бог;
I щоб не з’їли розпач та скорбота,
Iди до Бога шляхом перемог.

Я зрозумiв, що треба бути сильним,
У боротьбi холодним, наче снiг,
I духом впевненим завжди та вiльним,
Немов вже бiса щойно перемiг.

Нарештi просякло мене прозрiнням…
Але диявол десь так вправно лоскотав,
Що зрадив я у пiст святим борiнням,
Коли перепiчку iз м'ясом уплiтав.

13 квiтня 2013 р.


***

Шевченковий дуб на Прiорцi.

Сади згорнувши нiжно-галасливi,
Прiорка пагорбом з долини пiднялась
Дивитись на Днiпро та й гори сивi,
З яких країна давньоруська почалась.

Цей краєвид йому був серцю милий,
Як хата, де попiд горою гостював;
Тепер тут на околицi, щасливий,
Вiн бiля дуба вiршував та малював.

Подалi вiд чинiв та наговорiв,
Вiд нетрiв хитросплетених змагань,
Вiн тут в гаю уривки з власних творiв
Повiдав дубу без гiрких зiтхань.

Той дуб мав стовбур гордий та потужний,
Що прагне як народ великої мети;
I ще молодшi два тяглись iз дуба пружно –
Немов двох генiїв Тарасових брати.

Тепер цi стовбури канатом перевитi,
З любов'ю хтось їх хоче зберегти...
Якби-то за життя шляхи митця побитi
Змогла би доля хоч брукiвкою вдягти.

Та, може, i того було б не треба:
Вiн цiнувати вмiв усе життя
Натхнення мить, що послане iз неба,
З промiнням сонця радiсне злиття.

Тепер цей дуб малює витинанки,
Та крони-пензлi змочує в блакить;
Таємнi символи розквiтчують свiтанки,
I з неба щось натхненне там звучить.

Сiдає птахом генiй, як на ноту,
На вiття – i послання загули,
I символи вдяглися в позолоту
Та в обриси, що гiлочки сплели.

Послання тi в промiннях звитi в струми,
Що з вiтром легко в небо пiднялись,
Спадають та складаються у думи
Навколо постатi, що тут була колись.

1 травня 2013 р.


***

Кольори Кандiнського.

Десь чорне та бiле – мiж ними провалля
Живих кольорiв на пiдгрунтi свiтiв;
У розпадi сил, у хаосi безжалля
Вони виживають в кружiннi братiв.

Щоб сяяти чисто, як чорне та бiле,
Повиннi спинити борiння та сум,
В нiрванi сховатись, щоб вже не болiло,
Та їм не покинути вiчностi струм.

Їм пам'ять про рай загасило провалля,
Та iнодi все ж щось поманить на мить
Та визирне променем вiд задзеркалля –
I в кольорi тон неземний забринить.

15 травня 2013 р.


***

Химери на даху.

До 150-рiччя з Дня народження
архiтектора В. Городецького,
автора "Будинка з химерами" у Києвi.

Над гупанням мiста лiтають химери,
Тканина дощу їх на мить видає –
I то не усiм – через хитрi манери
Їх мовби нема, але тут вони є.

Сидять на даху, як на мiтинг зiбрались,
Але ж то химери, їм ближче хаос:
Пiдвалини б тiльки на радiсть хитались,
Та з ними б суспiльства тремтiв хмарочос.

Вони улетiли давно та й пустують
Над мiстом в годину веселу й лиху,
А те, що їх бачите, дивно спростують:
То мить зупинилась на жарт на даху.

22 травня 2013 р.


***

Тарас Шевченко у Каневi.

Де вiяли слави вiтри,
Стоїть вiн як на перехрестi;
Повстала з любов’ю сестри
Гора берегинею честi.

У Каневi тут на чолi
Днiпром перевитого краю
Вiн, батько козацькiй землi,
Святих однодумцiв збирає.

Холодного яру вогонь
Надiю на волю навiє,
I правда не зiйде в бездонь,
Бо мудрiстю серце прозрiє.

Прозрiє i знов поведе
Країну свою будувати:
I лихо в пiтьму вiдгуде,
У щастi прокинеться мати...

Несе в краплинах кожну мить
Днiпро з давен, в якi дивився,
Гора Тараса височить,
Де вiн у вiчнiсть народився.

12 червня 2013 р.


***

Клечання словом музею П. Тичини на Трiйцю.

Зелене свято коронує
Цей простiр цвiтом, настрiй – злетом;
Чекання дивне тут панує,
Що ось зустрiнешся з поетом.

Його вiршi в зелених шатах
Про лiс, про озеро в туманi
Витають птахом i в кiмнатах,
I за вiкном, помiж каштанiв.

Того, хто чує, не здолає
Нiщо, бо сходить спiв з любовi.
Цей птах натхнення запалає:
Вбирайте спiви цi чудовi!

20 червня 2013 р.


***

Пiдпис до трипiльського горщика
для панi Людмили
на День народження.

Безладно грало щось Ярило –
Не той дiєз, не той бемоль –
Бо щось таке воно курило,
Що зовсiм втратило контроль.

I час розтанув вiд свавiлля,
Та трошки звiдти пiдтекло –
У сьогодення вiд Трипiлля:
Побитi глечики та скло.

I все ж оцей з’явився горщик,
Як вправний по вiках пловець.
(Вертає воду в землю дощик,
Крiзь себе ж горщик пропустив митець.)

Здається, то тепер Ярило,
Що вгамувалось у свiй час,
Таки митця чомусь навчило
Та пiдказало все завчас.

Приходять сни – не знаєш звiдки,
Не знаєш подарункiв путь;
Вони, буває, предкiв свiдки,
З давен до нас як дощ iдуть.

I хай несуть тобi, Людмило,
Отi скарби свою любов –
Хоч вiд Перуна та Ярила –
Я ж приєднаюсь знов i знов.

28 червня 2013 р.


***

Затори на вулицях Києва.

Пiдпис до картини з “пробкою”
на старiй вулицi Києва.

У кам’яних стареньких жилах мiста
Пульсує кволо здавлений потiк;
Ледь розiгрiте, тягнеться намисто,
А в цих перлинах хтось себе прирiк.

15 липня 2013 р.


***

Козак Мамай.

Сторiччя йшли не просто ланцюгами,
А на покривлених вiках лихих
Тяжiння приростало ворогами,
Тому i бiльше втягувалось їх.

Тому згорталися цi ланцюги бiдовi
В напружену до вiдчаю спiраль,
Погрожували всiй свiтобудовi,
I правди гнiву вже дзвенiла сталь.

I тут Мамай з’явився на розраду,
Такий собi народу захисник;
Уяву тiшив вiн, давав пораду,
Бувалий воїн та фiлософ-мандрiвник.

Татарин хитрий в козаки подався,
I став вже нашим, хоч iм’я зберiг;
Народ зiтхнув та стиха милувався
На нього, як на вiрний оберiг.

Вiдтодi гнiв народ вiддав Мамаю
Та слухав кобзу про героя козака;
Забув прислiв'я: “Що чиню, те маю”,
I танцював, щасливий, гопака.

Жило козацтво весело i просто,
I вороженькiв майже всiх перемогло
Терпiнням, та молитвою, та постом –
Не тiльки шаблею – та душi зберегло;

Веселу вдачу зберегло навiки...
А, значить, правий хитрий був Мамай,
Бо так змiлiли трохи кровi рiки,
Та пересилив ворожнечу край.

Iще бої попереду чекають
Козацтва нашого звитяги i трудiв,
Та мудрi люди нам усiм бажають
Не забувати радощi плодiв.

Всiм вам, кому країна наша мила,
В якої був i є нелегкий шлях,
Хай вам у радощах зростають крила,
А вороги тремтять, як вiд Мамая лях!

17 серпня 2013 р.


***

Пiдпис до вази з музею П. Тичини.

Вiтаю Ваша Величнiсть,
Ваза кримсько-татарська!
Пасує тобi античнiсть,
Вражає постава царська!

21 серпня 2013 р.


***

Музейнi експонати.

Музейна рiч – це експонат,
Але цi речi тут не сплять:
У рiднiм затишку кiмнат
Помiж собою мерехтять

Про те, що тут було колись,
Та рук тепло, струмки сонат,
I творчих дум, що тут лились
Незримим сяйвом цих кiмнат.

22 серпня 2013 р.


***

Годинник з боєм у вiтальнi П. Тичини.

Годинник з боєм невблаганно
Шинкує нарiвно години.
Такий же стугон хвиль старанно
Лунав щоденно для Тичини.

Немов озвучене тяжiння
Тих гирь годинника стiнного
Прискорювало дум цвiтiння,
Бо часу меншало земного.

24 серпня 2013 р.


***

Кларнет поета.

Спiвучий iнструмент, що надихався
Повiтрям та майстернiстю поета,
Творив красу, тужив та усмiхався…
Вiрнiша сила в нiм нiж у багнета,

Бо вiн перемагав у творчих битвах
З безрадiсною сiрiстю, з пiтьмою,
Бо мiць така палає у молитвах,
Що з вiчнiстю спiлкуються самою.

26 серпня 2013 р.


***

Докiр горiха з Соломонових островiв.

Мiй острiв десь там в океанi.
Там плем'я вiд людей страждає;
Його майбутнє у туманi
(Та й ваше кращого бажає).

Я вiд людей усе, що маю –
Цiлющого, смачного вмiсту
Свого – нiколи не ховаю,
На кривду не плекаю хисту.

Я для снаги iсную натурально,
Поживу вам даю духмяну...
А ви снагу марнуєте брутально
По рiзнi боки океану.

28 серпня 2013 р.


***

Єгипетська срiбна тарiль у музеї П. Тичини.

Поет на Бога покладався,
I вiрив вiн, як той Мойсей,
Бо знав: народ ще не зламався
Та змiнить край жорстокий цей.

Нi страх, нi марево комфорту,
Де так пасує ця тарiль,
Його душi не згубить форту,
Бо є свята й велика цiль.

Та цiль – не срiбло вiк лiчити,
А волю мати за життя.
З Єгипту вийти – то скiнчити
З ганебним станом забуття.

30 серпня 2013 р.


***

Тарiль Павлини Цвiлик у музеї П. Тичини.

Тарiль натхненної мисткинi
Малюнком, що єднає мови,
Вмiстила просто, як у скринi,
Глибинний змiст свiтобудови.

31 серпня 2013 р.


***

Пiдпис до фото пенька
у пiднiжжя Андрiївського Узвозу.

Узвiз повзе, до Днiпра тяжiє.
При основi кам’яного черева
Самiтний пеньок непомiтно старiє.
На початку було дерево.

6 вересня 2013 р.


***

Прадавнiй вiрменський дзбан у П. Тичини.

Столiття тяжко суне караван,
Культури та iсторiї двигун.
Ось з нього визирнув товстенький дзбан,
Давен правдивий свiдок (чи брехун).

Йому б поважно спати у музеї:
Так не страждав би звичний етикет;
Але немає кращої iдеї,
Що скарб цей заслуговує поет.

З поетом скарб не помирає,
I дух культури – вiн живе,
Бо творчiсть дух цей оживляє
I вiчно створює нове.

16 вересня 2013 р.


***

Погляд Андрiївського узвозу.

Сповз хвiст до низу ніби возом,
А голова – з Андрiївським хрестом;
З домами давнiй Змiй застиг узвозом
Та витрiщається i храмом, i хвостом.

Що вiдповiм йому? Нiяк не зрозумiю
Питання вiчного до мене, чи до всiх…
I сам я вiд питань, буває, кам’янiю
На заворотах долi з несподiванками їх.

21 вересня 2013 р.


***

Київське столiття.

Днiпро та давнi пагорби з церквами.
Краса та спокiй сяють навкруги.
Та вже брехня зрадливими шляхами
Шле з пекла злиднi на квiтучi береги.

Тепер збiднiли пагорби церквами,
Та вже пішло столiття у борнi.
I щастю б сяяти у нас над головами,
А ми й тепер над прiрвою в брехнi.

25 листопада 2013 р.


***

Сповiдь старого беркутiвця.

Не так давно почав питати:
"Що я роблю?", і "Хто я є?"
Прийшов до мене час шукати
В житті призначення своє...

В дитинстві я іще старався.
І друзів мав... Щось в школі вчив...
А потім якось я зламався,
Від рук відбився та й запив.

Я вiднайшов себе – та й годi.
Привiв мене дороговказ
Туди, у “Беркут”, по нагодi.
Там був один закон – наказ.

Для мене Служба та Порядок
Було те саме, що зовуть
Поряднiстю. Такий-то спадок
Я прихопив у ясну путь.

Добробут нiс я у родину,
Не мав до уряду образ.
Своїм думкам я мав замiну –
По службi старшого наказ.

Та ось прийшла тяжка година,
Зiбрались люди на Майдан.
Кричали щось там безупинно
Про гiднiсть, про якийсь обман.

А ми ж зiбрались за наказом
Та для порядку стоїмо.
Коли накажуть, то ми разом
Киями натовп цей б'ємо.

Та ось побачив: пiд стiною
Стоїть знайомий – друг з села.
Для нас з дитинства таїною
Обом краса лiсiв була.

Я миттю в спогади полинув.
Хотiв звелiти: “Припинiть!
Не бийте рiдну цю людину!..”
Чого прийшов вiн, тут стоїть?!

Здається, що вiн намагався
Сказати щось важливе всiм.
До нього “беркут” вже пропхався
Iз звичним намiром своїм.

Колега мiй не забарився
Та повалив його ураз.
Я захистити не спромiгся,
Бо я виконував наказ.

Хотiв щось крикнути – та де там:
Вiдчув, що враз я онiмiв.
Зламався я по всiм прикметам,
Наказiв вже не розумiв.

З тих пiр я тiльки пам'ятаю
Свiй сором, як отруйний газ.
Себе у пекло повертаю,
Немов виконую наказ.

Тепер благаю милiсть Божу
Я бiля церкви повсякчас.
Ввiйду колись. Тепер не можу...
Бо я виконував наказ.

4 грудня 2013 р.


***

Вiдгук на повалення пам'ятника Ленiну у Києвi.

Зникає ленiнське тяжiння монументiв
У масах, що активнi та повсталi.
Суспiльство не об'єкт експериментiв:
Не бути їх творцям на п'єдесталi.

16 грудня 2013 р.


***

Рiк Коня.

Чи не той то кiнь,
Що не озирнеться,
Скаче жваво в далечiнь,
Новим роком зветься?

Чи не той то кiнь,
Що вже над майданом,
Бо вiн любить широчiнь,
Б'ється вiн з обманом?

Чи не той то кiнь,
Що не кине поля
Доки є ворожа тiнь
Та не сяє воля?

Вiрте люди – це той Кiнь,
Що веде в дорогу
Через терни всiх борiнь
В свiтлу перемогу.

26 грудня 2013 р.


***

Кути та роги.

Обдертись можна рогом – не кутами,
Але ж за видимим невидиме встає;
I той, хто цi закони пiзнає,
Щось спiльне бачить тут, як рiд помiж братами.

Як песик кут ховається за рогом,
Всерединi тремтить, назовнi не iде;
Та з часом, може, острах вiдпаде –
Назовнi виверне, ще й лютим носорогом.

5 ciчня 2014 р.


***

Небесний Тарас.

Вже двісті років сяє в Україні
Його присутність, як народний оберіг.
Тараса геній повсякчас і нині
З людьми важких не оминав доріг.

Він захищає знову Україну
Пророчим словом, що жіве в віках,
Від злого Каїна, який ще не загинув,-
Та доля наша вже в міцних руках.

Він знав народ, його чесноти й вади,
Його незлобну та й незламну суть,
Він не співав йому, як ідолу рулади:
З пісень його і правда, і наснага йдуть.

Та правда випромінювала силу,
І гнів святий торкався барикад,
І бій гримів за Україну милу...
В сльозах небесних сяяв зорепад.

Злетів Тарас, і на всесвітнім полі
Він бачить: люди йдуть розумні та й незлі;
Вітає їх він у щасливім колі
Оновлених народів на Землі.

6 березня 2014 р.


***

Весна священна.

Весна священна та неспинна
Незримим повниться вогнем,
Летить над світом Україна
Апокаліпсіса конем..

Буяє, чистить Божа сила
І в душах правдою живе,
І гідність розправляє крила -
Диявол злобою реве.

Він не загинув - ще при силі,
Себе ясніше видає:
Сусідськи шле жадоби хвилі
І землі хитрістю краде.

Його агонія брутальна,
Та вже в приціл його взяла
Неспинна, влучна і каральна
Весни священної стріла.

22 березня 2014 р.


***

Хата Т. Шевченка на Пріорці.

Ще янгол неба не згортає,
Воно ще ллє нам спокій свій,
І дуб на пагорбі читає
На варті зоряний сувій.

Читає вічні заповіти
І чує всіх боків вітри,
Шепоче потім щось крізь віти
Хатині в затишку гори.

Той дуб, і хату, і криницю,
Птахів у ранці переспів,
В садку вишневому водицю
Поет, як Божий дар, любив.

І чув він дуба шепотіння
І неба зоряного дзвін...
Тепер шанують берегині
Цю пісню, що увічнив він.

Вони шанують, зберігають,
Просвіту і любов несуть,
І віднайти допомагають,
Що є народу вічна суть.

Хатина друзів привітає,
Там вам зрадіють, пригостять;
Там мовби янгол пригортає,
Зірки із дубом шепотять.

12 квiтня 2014 р.


***

Двокрапка.

Двокрапка не проста істота:
Зриває текст у нелінейну путь.
Дві поруч крапки, як ворота,
До заповітного ведуть.

Вони прохають неквапливо
І обережно увійти
У сутність думки: там, можливо,
Нові відкриються світи.

Це так Мойсей на перевалі
Застиг, притиснув до грудей
Ті, як нові світи, скрижалі:
Ніс найсвятіше до людей.

22 травня 2014 р.


***

Привітання через океан.

Я за тебе в твій День помолюсь без упину,
І благати я буду, щоб долі вітри
Понавіяли зміст у бажань половини -
Ну а потім помножили все це на три.

Ще хотів би так думкою дивно злетіти,
Щоби поруч з тобою я втілитись зміг -
Ну хоча б на хвилинку. Приніс би я квіти...
Але я ще навчитись такому не встиг.

Не вгадати нам чим, за яким поворотом
Враз проступить іздалеку віющий щем:
Все одно я з’явлюсь,- не Котом Бегемотом,-
То нехай вже, хоча б, їжачком під кущем.

Липень 2014 р.


***

Перформанс (дарування яйця), автором якого я був,
обернувся мені містичним дійством.

Говорила мені ворожиха
(Я ж запав на містерії ці),
Що увесь я від вас не поїхав:
Щось застрягло у тому яйці.

І коли ви тримаєте ніжно
Старовиння оце у руці,
Уявіте - хоч це дивовижно -
Я ховаюсь у тому яйці.

І, повірте, що то не шматочок
(Бо душі неподільні кінці),
Що увесь там я, мов огірочок,
Полонився у тому яйці.

Тож, будь ласка, не треба жбурляти
Раритетне створіння оце,
І мене якось там вилупляти:
То ж не жарти - містичне яйце.

І шампанське туди наливати
(І робити невинне лице)
Теж не варто. І мушу волати:
Не плануйте варити яйце.

11 квiтня 2015 р.


***

Юлії на День народження у травні в Тарасовій Хаті.

"Незримий струм, як бога тінь в санскриті,
Запалює каштанів темні бра."
Д. Павличко.

Каштанів цвіт - травневий подарунок
І місту, і народженним у час,
Коли богині Лади поцілунок
Проб"ється дивом з потойбічності до нас.

У час такий народжуються думи,
Чи посилаються тому, хто їх шукав.
Та ось вони... (Коли зайшов у струми
Для Вас я думи чемно погукав).

Їх святість в силі гнати все погане:
З росою зникне у проміннях сум,
І кожна тінь життя умить розтане,
І у незримий переллється струм.

І принесе ріка буття поволі
І хліб, і пісню (а коли і квас)...
Тече з рікою сила правди й волі
У кожну хату, де вітає нас Тарас.

29 квiтня 2015 р.


***

Варіант нового Гімну України.

Не лякайтесь злої долі:
Бог призвав нас із руїни;
Постає у правді й волі
Мирна велич України.

З древніх витоків народних,
Від прадавнього Трипілля
Край цей творчістю свободних
І в труді, і в час дозвілля.

Нас палили - не cпалили,
Нас гнобили - не згнобили.
Сонце в небі, жито в полі,
Сила наша в правді й волі!

Гетьман, князь та рід козацький
Будували, боронили,
Щоб Донбас та край Карпатський
В щасті піснями бриніли.

В нас живуть їх заповіти:
Ворогів своїх простити,
Та країну боронити,
Працювати й мудро жити.

Нас палили - не cпалили,
Нас гнобили - не згнобили.
Сонце в небі, жито в полі,
Сила наша в правді й волі!

10 липня 2015 р.


***

Звернення Ярослава Мудрого до співвітчизників
про повернення його мощей до України.

Мої кістки лежать не там,
Не там де треба опинились.
Чи їм однаково? А вам?
Чи повернути забарились?

У саркофазі там чужим,
Не в тім, що ліг я - у Софії -
Не в ріднім Києві моїм,
Де був усі віки лихиї.

Хіба ж то тільки для краси
Той саркофаг біліє в храмі?
Так з Києвом в усі часи
Був нерозлучний я кістками.

І у потоках молитов
Я чув, що славна Україна
Ще не зломилась від оков
І не змарнує нас руїна.

Колись від хаосу війни
Сховали мощі ті в екзилі.
Тепер - з якої їм вини
Лежати не в країні милій?

Майдану вир пітьму зборов.
Страждаю духом та радію.
Страждаю, бо ще ллється кров...
Але незламна воля в дії.

Святої гідної мети
Ви не покинете ідею.
Я хочу вам допомогти,
Хоча б присутністю своєю.

Вам переможна путь лежить:
Я духом чую це, я знаю.
Та все ж мене ви поверніть;
Вас, співвітчизники, благаю.

11 вересня 2015 р.


***

Роздуми біля енергетичних картин В. Гуманенко.

Сказати мало: кожний твір
Шле почуттів букет ліричний.
Який-то добрий ніжний звір
Біжить до нас енергетично.

В усіх картинах ціх краса
Немовби світиться магічно;
Незримі сили небеса
До всього ллють енергетично.

Малюнки ці - космічний злет,
В них одкровення дух одвічний,
Дзвіниця в них та мінарет,
Що Бога звуть енергетично.

Вони породжують думки -
Ті невловимо хаотичнi -
Мов риби з вічної ріки,
Що б"ють круги енергетичні.

Красу нема спіймати чим
(Бо вся ж вона енергетична);
Душі, очам передусім
Ця ніжність звабно симпатична.

14 листопада 2015 р.


***

Зайду до осені...

Зайду до осені як гість,
"Чому,- спитаю,- ти прозора?"
А осінь листям відповість,
Чаклунством кольору, узору...

Зайду у гай, що час пряде,
І не спитаю вже нічого:
Мене стежина поведе
І все розкаже кольорово.

6 жовтня 2016 р.


***